Цікаве

Кохання – це доля. І не треба хвилюватися, що ви своє пропустите чи не впізнаєте

Кохання – це впізнавання. Ми впізнаємо один одного в цьому житті. Так вважав Платон, а до нього – інші стародавні мислителі.

Душі зустрічаються і впізнають один одного. І знову хочуть бути разом. Хоча і не завжди це виходить. Але як часто в оповіданнях зустрічається фраза: «Я її побачив і зрозумів – це моя дружина». Або «я його зустріла і зрозуміла – це мій чоловік». Чоловіки, як не дивно, частіше впізнають. Хоча, як правило, далекі від містики.

Брат дідуся в своїй книзі про війну пише, як пішов добровольцем в сімнадцять років. І ешелон стояв на станції Кузино. І біленька дівчинка-школярка йому дала котлет з картопляного лушпиння. А він їй – мило. І на фронті він точно знав, що його не вб’ють. Як його можуть вбити, якщо на станції Кузино є біленька дівчинка? Його майбутня дружина? І він пройшов до Берліна, а потім вступив до університету. І на сходах зустрів цю біленьку дівчинку. Дізнався, що її звуть Зоя. І, звичайно, на ній одружився.

Тому що кохання – це доля. І не треба хвилюватися, що ви своє пропустите чи не впізнаєте. Впізнаєте. Це я твердо обіцяю. І вік – теж неважливий. Бувало, і в шістдесят впізнавали. І старше. Час – він тільки в земному житті відіграє таку важливу роль. Про це знав мудрий Платон. І це підтверджують сучасні фізики. І я приєднуюся до цієї точки зору. Головне – бути уважним і довіряти своєму почуттю. І вірити в кохання. І ті, хто ось так впізнають кохану людину, зрозуміють, про що я. А кому ще тільки судилося – потім зрозуміють.

А я вам від щирого серця бажаю кохати і бути коханими. Заради цього варто жити.