Прикмети і забобони: вірити чи ні?

Забобон (або марновірство), якщо подивитися в корінь слова, то це, то, у що ми віримо “марно”. Віримо, не замислюючись і з цією стовідсотковою вірою, втілюємо в життя. Так старанно втілюємо, що зайвий раз підтверджуємо, що думка матеріальна. Так, матеріальна. Але яка думка? Думка про те, що нога, з якої встали, має глобальне значення для результату дня; що спіткнутися, розсипати сіль, повернутися з півдороги, передати щось через поріг, зустріти чорну кішку, надіти одяг навиворіт, і море всього іншого – обов’язково призведе до чогось поганого. І всі ці думки матеріалізуються, стовідсотково і практично миттєво.

Вірте в себе, а не в прикмети

Ми всерйоз, неусвідомлено, і постійно протягом дня віримо в те, що сьогодні обов’язково щось станеться погане. То ключі поклали на стіл, то крихти зі столу скинулися, то ця горезвісна сусідська кішка перебігла дорогу. І печалька обов’язково буде сьогодні!

Чому ж тоді ми з таким же завзяттям не віримо в хороше вимовлене “марно”? Адже думка ж матеріальна! А це вже перевірено на поганих думках, народжених забобонами і іншими негативними мантрами.

Ну, по-перше, ми хороше просто не вимовляємо вголос, часто через те, що боїмося наврочити. По-друге, нас цьому не вчили, тобто не було когось зверху почесного, наприклад народу, мами або бабусі, а для себе ми самі не авторитети. А, по-третє – навіть якщо змушуємо вимовляти вголос хороше, то в це не віримо.

Та й ось це «вголос» не виходить, адже це на нас не відскакує, над ним потрібно працювати, а коли працюєш, то закрадається зневіра. У підсумку що? У підсумку ми забиваємо підсвідомість негативом і не даємо шансу позитиву.

Згадайте ті фрази, які ми кидаємо на право і на ліво. Навіть якщо фраза по своїй суті є хорошою, то ми все одно побачимо погане, тому що нас цьому навчили. «Щасливої дороги», вимовляємо, коли хочемо людину послати подалі. Але суть, то відмінна, нехай скатертиною розстелиться його дорога і у нього все буде добре.
«Убогий», – значить тупий, хворий, дурень. А на насправді під захистом Бога, улюбленець Бога.

«Смієшся – значить, будеш плакати». Ось це чітко вкладено в нашу підсвідомість. За все хороше потрібно платити, біда не приходить одна, не поділися щастям наврочать і т.д. А насправді все інакше.

Протилежно! Смієшся, виробляєш гормони щастя, заряджаєш мозок позитивом і стаєш ще більш щасливим. Прийшла біда – відпусти і живи далі, минулого не існує і т.д. Поділився щастям – сто раз подав імпульс підсвідомості на вироблення хорошого, запустив нейрони, утворив нові зв’язки на здійснення задуманого. Це горем ділитися не потрібно. Діліться щастям – множте його!

«Не загадуй». Загадуй, мрій, візуалізуй! Втілюй в життя думками. І не просто загадуй, а загадуй в деталях, часто і обов’язково перед сном.
«Не кажи «гоп», поки не перескочиш». Знову таки говори «гоп». Буде «гоп» – квартира, «гоп» – відпочинок, «гоп» – щастя в любові. Буде! Це вже є, просто потрібно трішки почекати!
“Не зарікайся”. Зарікайся! У мене буде тільки щастя, тому що інше мене не влаштовує. А раз не влаштовує, то його не буде!

«Б’є, значить любить». Б’є, значить біжи від нього подалі і швидше. Тут все!

Мрії збуваються!

«Бий своїх, щоб чужі боялися». Своїх потрібно тільки любити. А якщо він не свій, то відпустіть. І продовжуйте любити своїх. А навіщо, щоб інші боялися? Можливо поважали? Правильно, знову звідси «бояться, значить поважають». Ні, бояться, значить зневажають!

«Битий посуд два століття живе». Битий посуд потрібно викидати, як всі старі і поламані речі. Точно так само як і пережитки пам’яті. Викидати погане і непотрібне відразу. Мало того що в пам’яті щось жило погане, так воно стало ще гірше (розбилося) і йому давати друге життя? Йому і перше давати не можна! Було погане – забудьте, викиньте!

«Жити – Батьківщині служити», «за Богом підеш – нічого не знайдеш», «нині і пастухи в пошані живуть». Це вже нам Ленінізм надиктував. Але все в тому ж руслі. Людина живе, коли любить, а не коли служить! Віра, тема окрема, тепер все ясно. Та й де ви бачили пастуха в пошані? Запитайте у грузинів, які торгують шаурмою на будь-якому вокзалі.

«Гриби на стіні ростуть – до багатства».
«Мурахи завелися в домі – до добра».
«Муха в суп потрапила – чекай швидкого подарунка».
«Чорні таргани в будинку – до багатства».

Ні, хлопці це все не на добро, це говорить, що в квартирі давно пора робити ремонт, викликати санепідстанцію, а найголовніше те, що ви глибоко нещасна людина, раз вірите в цю всю нісенітницю і готові жити в цій вигрібній ямі.

Нам так завзято переконували, що злидні це добре. Раз жебрак в житті, то багатий душевно. Нісенітниця собача! Злидні людину робить злою, недоумкуватою і хворою. А вся фішка в тому, що якби людина вирішила стати щасливою, по-справжньому вирішила, то стала би нею обов’язково! Злидні хороші лише тільки в одному випадку, коли вони носять тимчасовий характер, тоді вони загартовують, служать уроком, є початком злітної смуги і тією противагою ситого життя, від якої приторно чи прісно. А якщо все життя проходить в злиднях, то пам’ятайте, як у Висоцького “Коли я бачу зламані крила немає жалю в мені і неспроста, я не люблю насилля та безсилля”.

Злидні це порок, але й багатство це не дар Божий. І те і те – це тільки ваш вибір. Тільки не забувайте, що головні злидні і головне багатство не криється в матеріальному, а криється в наших душах. Матеріальне – це оправа для алмазу душі. Якою б не була шикарна оправа для шматка гною, гній залишається гноєм. А ось алмаз душі, потрібно ще відшліфувати, щоб він засяяв і став діамантом. Відшліфувати – вчинками, подіями, перемогами, добротою.

І сердь всіх прикмет і забобонів, тільки келихи б’ються на щастя. Хоч щось радує. Але ж і, правда, розбився келих, скажіть «Спасибі Господи, що взяв грошима!» і живіть щасливо далі. Справжнє щастя не криється суто в матеріальному і тужити над плямою на платті не потрібно.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *