Warning: getimagesize(): Filename cannot be empty in /homepages/2/d826974684/htdocs/clickandbuilds/psyxology/wp-content/plugins/wp-open-graph/output.class.php on line 306

Скелети в шафі. Які почуття ми приховуємо?

Чому скелети в шафі? Та тому, що переважна більшість наших почуттів приховані в надрах психіки – в підсвідомості. Виходить, ми самі не знаємо, що в нас живе. Зрозуміло, щось бачимо, відчуваємо, але все-таки заштовхуємо це  глибше – в старі «бабусині» скрині, і закриваємо сімома замками. Тому що з істинними «винуватцями» ситуації і поведінки не кожен готовий зіткнутися.

І вони стають скелетами в шафі – прихованою незвіданою таємницею, про яку навіть знати страшно.

До речі, наші приховані почуття знають про те, що ми не хочемо з ними зустрічатися. І тому самі просто так ніколи не здадуться. Ну, тільки якщо їх дуже сильно порушити, тоді воно промайне, викличе бурю емоцій і знову сховається. Наче й не було нічого. І людина думає, що все нормально. Ну, зірвався, так. А що, у всіх буває.

Але насправді, звичайно, не норма. Норма – це коли ти занурюєшся в неприборкані емоції. Норма – це коли ти здатний чути і приймати свої почуття (а не ховати їх у шафі), а рішення приймаєш холодним розумом.

Найголовніша ознака «неправильного» почуття – це біль. І він же ж – найстрашніший, створює відчуття нестерпним. Звичайно, коли почуття не чіпати, то і воно ніби «не турбує» тебе (в дрібницях проявляється, але це вже не так важливо).

Для того щоб не чіпати почуття, люди вводять в своє життя рамки, обмежувачі і правила. Наприклад: «Туди я не ходжу», «З жінками я більше не зустрічаюся», «Собак я більше не заводжу», «Заміж більше не піду», «Таку роботу більше не беру» і так далі.

А деякі особистості від життя і від інших людей, і навіть від себе, ховаються в шафу. Так виходять цілі люди з шафи – відсутні особистості. До речі, ніхто себе таким не визнає. Тому що сховав почуття і вважає, що ось тепер-то у нього все нормально!

І, загалом, людина правильно робить, коли уникає свого почуття. Адже воно, коли дуже сильне, має властивість займати собою все життя. І тоді губляться в ньому всі цінності і інші радощі, можна навіть сказати, що втрачається взагалі життя – воно починає відбуватися всередині цього почуття.

У почуттів є багато незвичайних особливостей. Наприклад, вони можуть з нами як би говорити. Наприклад, чоловік середнього віку засмутився, впав в депресію і не міг з неї вийти. Він начебто хоче поїхати на пляж, а почуття безвиході йому: «А навіщо» і «Що я там буду робити». Думає, зробити роботу, а воно йому: «А сенс?» або «Ну, зроблю, а що буде далі? Безглуздість?» Поривається зайнятися улюбленою справою, а вона раптом перестає бути улюбленою – знаходить бляклі фарби і знаходиться десь дуже далеко. Наче й не його навіть.
Хто тут рулить, як ви думаєте? Зрозуміло, почуття! Ті самі, що стоять за його пригніченістю і депресією!

Ще почуття керують нашою думкою. Це вони міркують на теми: «що я люблю або чому віддаю перевагу в своєму житті», «чого я не переношу і ніколи терпіти не буду». І добре, якщо це міркують здорові почуття. А якщо ні? Але ж вони керують ще й нашими рішеннями, вибором (а можливо, і життям?): «Сюди працювати піду, а туди не піду», «Тут вчитися подобається, а тут не буду».

Або ось ще, дуже образливе: коли мені щось не подобається не тому, що справа не подобається, а тому, що не виходить. А я просто-напросто не вмію справлятися з почуттями, які викликають всередині опір у відповідь на будь-які труднощі (до речі, це одна з головних проблем всіх невдах – вони не вміють справлятися з труднощами!).

Почуття, з метою захисту від свого болю, виставляють всередині нас якесь «захисне скло» (а насправді – криве дзеркало!), покликане автоматично розпізнавати і «відсівати» ту біль, яка за ним стоїть. Цим склом називається сприйняття. Цікаво, що сприйняття, покликане захищати нас від переживань, насправді все робить навпаки – воно розпізнає знаки про неправильне або негідне (або самі вставте, про яке) там, де цього насправді немає!

А ми віримо йому (тому що віримо всьому, що декларує наше почуття) і коригуємо свою поведінку відповідно до команди: увага, небезпека! І тоді володар всього цього щастя або ховається, або починає пред’являти претензії і маніпулювати (щоб інша людина змінила свою поведінку і не викликала це моє хворобливе відчуття).

Але, як би щасливий власник не уникав і не захищався, в результаті всіх своїх дій він отримає саме те, чого боявся. І, як було сказано вище, він під дією свого дивного сприйняття висмокче причинне навіть там, де його і  не було.

Чим болючіше почуття – тим менше всього ми піддамо його судження здоровій критиці. Тому що сприймаємо його як істину в першій інстанції. Ще б пак! Спробуй не повірити тому, хто дуже страшний – адже він покаже себе при будь-якому опорі!

Але є й інша причина для безумовної віри: почуття як би діють самі по собі. Вони – ніби сама природна, вбудована і дуже важлива наша частина. І чим болючіше почуття – тим більше величезну роль воно відіграє в нашому житті.

Тобто, уявляєте, яке дивне наше почуття! Воно одночасно дуже велике і страшне, воно всесильне і безумовне, але при цьому – приховане і невидиме. До речі, боротися з почуттями протипоказано. У цій боротьбі програєш завжди ти.

Почуття мають свій характер і переваги. Вони, наприклад, не полюбляють ігнорування. Тобто ти зобов’язаний бачити почуття і приймати до уваги. Вони вимагають прийняття, чесності, сміливості, відкритості і, звичайно, сили. Але не тієї сили, яка в боротьбі – а тієї, яка у відсутності цієї боротьби.

Тобто уявіть, що ви вирішили побачити почуття у всій своїй красі. (Адже тільки в цьому випадку воно здатне показати себе. Правда, не повністю. А лише ту частину, яку людина здатна перенести). І ось тоді ви повинні зібрати воєдино всі перераховані вище якості і винести цю зустріч. Як ви розумієте, зустріч з власними почуттями – це подія не для людей зі слабкими нервами.

До речі, істерика – це прояв некерованих почуттів. До істерик схильні жінки і багато чоловіків, і, зрозуміло, діти – просто вони по-різному в цих істериках себе проявляють. У деяких випадках почуття навмисно некеровані – і це ми назвемо маніпуляціями. А в деяких – ненавмисно, і в цьому випадку мова йде вже про дійсно дуже хворі переживання, з якими людина поки не здатна впоратися.

Тому, дорогі чоловіки, якщо поруч з вами знаходиться жінка в істериці – не відкидайте її, а проявіть розуміння і співчуття до її почуттів. І до жінок це прохання відноситься теж.
Добре б, звичайно, з усім цим впоратися. Але знаєте, робота з почуттями – це величезна тема. І вона навіть не для статті. Вона – скоріше, для цілої книги.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *