Тому, у кого з’явилась проблема, варто її нести одному

Є життєві завдання, які кожна людина має виконувати сама. Своєю не завжди доречною допомогою ми втручаємось у сценарій життя інших. Частково покладаємо на себе відповідальність за їхню долю. Заважаємо їм розкрити свій потенціал. Особливо це стосується дітей.

Той, хто має проблему, може її нести, причому тільки він один. Якщо інший хоче нести її за нього, то той стає слабким… Коли ми перестаємо бути добренькими по відношенню до себе та інших, натовп поруч із нами менший, а чесності, доброти та сили Любові у нашому житті стає більше.

Чому допомога не завжди доречна

Жартували ми якось про те, чим займатимемося в старості.

Толік: “Ну давай відкриємо психологічний банк”.
Я: «Ага, і видаватимемо психологічні кредити, на кшталт «ти впораєшся, у тебе все вийде, все буде добре»».

Посміялися. А я вже кілька місяців досліджую: коли ж ми видаємо ці «кредити», і як ми, із найдобріших спонукань, позбавляємо людину сили цією своєю «підтримкою»…
За будь-якого «кредитування» — людина залишається нам винна. Ми її підсаджуємо на себе. Частково або повністю беремо за неї відповідальність. І іноді неусвідомлено підмінюємо її успіхи своїми.

Перед новорічними канікулами попросила студентів поспостерігати — як часто ми несвідомо «вклинюємося» в потік руху, промови, дій наших близьких. Як ми насправді, абсолютно не замислюючись, знеструмлюємо та знецінюємо їх.

Спостерігали за тим:

— Як часто ми дозволяємо собі перебивати один одного. Особливо, як часто жінка в компаніях перебиває чоловіка, публічно поправляє, дає поради — це прояв неповаги спочатку.
Мова – це енергія – «перебити» потік мови – не просто збити з думок, часто це – вибити опору.

Коли жінка (дружина) публічно поправляє, «поліпшує» або висміює свого чоловіка, вона знижує його статус, знецінює та виявляє неповагу. Це удари по його «соціальній значущості». При цьому, якщо аналізувати, бореться з нашим чоловіком-партнером, перебиває, знецінює, бореться за владу — наш «внутрішній чоловік» (звісно, ​​не розуміє). І все це на шкоду силі обох партнерів та відчуттю близькості між ними.

Чоловік, перебиваючи жінку, виявляє владу. Іноді намагається так структурувати безсистемний, на його думку, потік думок і емоцій з правої півкулі в ясність і послідовність лівої.

– Як часто ми змінюємо траєкторію руху дитини. Наприклад, біжить чоловічок у своїх карапузових справах — йому безпечно, це своєчасно, він просто зайнятий своїми завданнями. Дорослі часто дозволяють схопити від надлишку почуттів дитини на руки, вклинюючись у траєкторію руху, перенести з місця на місце, не дочекавшись, коли дитина завершить щось, переключають її на те, що їм здається саме зараз найважливішим.

Коли дитина чимось ігровим та емоційним захоплена, вона, на відміну від дорослих, занурена в завдання цілком. Усім своїм нутром. Можна уявити, що вона «пірнає» у глибини правої півкулі мозку. Вона тому й не чує часто дорослих, які звуть її з логічного берега — з лівої півкулі. Час має пройти, щоби інформація дійшла. Або ця інформація просто не помітна. Коли дитину швидко з глибини «піднімають» — це «перевантаження», що загрожує істерикою, втомою, уникненням контакту.

Психологи, які працюють із тілом, багато працюють із незавершеними, перерваними рухами. Коли ми перериваємо з якихось причин тілесну дію, утворюється блок багатьох рівнях. І з нього “виростають” різноманітні симптоми.

Коли ми траєкторію руху дитини часто змінюємо, ми «крадемо» її силу, ми їй даємо зрозуміти – ми боги, ти вплинути мало на що можеш. І дитя стає більш скутим, або більш агресивним, упертим та імпульсивним. І безініціативним.

І все це неусвідомлене нами — неповага до процесів та динаміки маленької людини, що залишає відчуття «я вплинути ні на що не можу».

— Коли дорослу людину смикають із завдання на завдання, коли вклинюються в дії чи роздуми — відбувається те саме, коли ми поставимо питання — чи вистачає мені поваги до процесів близьких, дозволимо людині завершити розпочате або домовимося про те, як для всіх коректніше модерувати завдання. Щонайменше з’явиться у стосунках більше довіри.

— Коли ми втручаємося зі своїми «осяяннями», оцінками, галюцинаціями та порадами, непрошеною допомогою, коли ми робимо за людину те, що вона цілком може зробити сама. Коли батьки, наприклад, приходячи до дорослих дітей у гості, починають допомагати — це не допомога, це інвалідизація. Це позбавлення людини сил, її досвіду та здобутків. Це посил людині будь-якого віку – ти малий і слабкий, і без мене не впораєшся. І це не любов — це підкуп і спроба довести собі свою значущість. Спроба бути чи залишитися для дитини у ролі Бога.

Чудова цитата Хелленгера:

«…Той, у кого виникла проблема, може її нести самостійно, причому тільки він один. Якщо інший хоче нести її за нього, той стає слабким. Якщо я бачу в іншого щось і неодмінно хочу йому це сказати, але стримуюсь і не кажу, це коштує мені сил. Сили, яких ця стриманість варта мені, стають силою і для нього. Раптом йому спадає на думку те, що я хотів йому сказати. Оскільки ця думка прийшла до нього сама, він може прийняти її. Якщо я не витримую і хочу неодмінно щось сказати йому, я відчуваю полегшення від того, що я йому це сказав. Але я забрав у нього силу. Навіть якщо те, що я хотів сказати, правильно, він не може цього прийняти, оскільки це йде ззовні. Так що така стриманість є основою поваги та основою кохання».

Спостерігаючи за собою кілька разів за цей місяць, натикаючись на щось у фб, вчилася зупиняти своє бажання зателефонувати знайомим із запитанням: “Ну ти розумієш, що ти зараз пишеш і робиш”. Зупинялася, бо зняла німб і витерла печатку гуру з чола. Якщо я почну втручатися, я беру на себе певну роль, на яку мене ніхто не уповноважував, і справді позбавлю людину «її траєкторії». І звичайно, це не стосується випадків, коли реакція потрібна швидка, і допомога, і підтримка — необхідні.

— Коли ми говоримо іншим щось на кшталт «все буде гаразд». Коли приймаємо інші рішення, даючи поради — ми це говоримо з ролі Бога. І ми позбавляємо рідних нам людей можливості самим відчути себе, свою силу, свої потреби. До речі, психолог взагалі не має права давати поради: йти — не йти на роботу, сходитися — розходитися та інше. Якщо дає — йому час на особисту терапію. Для протирання німба.

Нещодавно, коли один із досить близьких мені людей почав розповідати, як йому складно, скільки у нього завдань та обов’язків, я (зазвичай кажу: скажи, чим я можу допомогти, я все зроблю) сказала: «Я бачу, що завдань багато. Але вони ось такі (показала розмір руками), а ти ось таааакий. І я впевнена у твоїх силах та здібностях. Якщо треба буде, я поруч, але я знаю, що це тобі під силу».

І ось те, що я відчула в очах цієї людини, було несподіваним: це радість і вдячність. Напевно, я вперше не позбавляла його сили.

Коли ми перестаємо бути добренькими по відношенню до себе та інших, натовп поряд з нами менший, а чесності, доброти та сили Любові у нашому житті стає більше.