Якщо людина каже «не можу без тебе жити» — це не кохання, а тривожний дзвінок

У глибині душі багато хто з нас мріє почути від свого партнера «Я не можу жити без тебе!». Начебто це найвище освідчення в коханні. Насправді це небезпечна ознака.

З одного боку, сучасна культура оспівує душевні страждання у відносинах і прирівнює їх до справжнього та високого кохання. Але якщо подивитися на це з погляду психології, то можна побачити, що до кохання це не має жодного стосунку. Насправді йдеться про емоційну залежність. Люди, які кажуть «я не можу без тебе», відчувають аж ніяк не кохання. У їхній душі буря емоцій: і тривога, і страх, і розпач, і безсилля. А ще багато самотності. Їхній психологічний вік — вік дитини.

В чому причина?

Справа в систематичному невдоволенні їх емоційних потреб (найчастіше в кохання, втіх, співпереживання, уваги) у віці від 0 до 3-х років, що призводить до травм розвитку. У душі дитини оселяється страх залишитися без мами, тому що для неї це рівнозначно смерті.

Ставши дорослою, людина переносить ці дитячі переживання на партнера. Його не залишає відчуття, що без іншого дійсно неможливо вижити і розлука загрожує загибеллю. Тому коли людина вимовляє сакраментальну фразу про «я не можу жити без тебе», вона не бреше, а щиро так думає та відчуває.

Здавалося б, а що такого в цьому для партнера?

Ну, боїться втратити, так. Навіть десь приємно. Але правда в тому, що такі стосунки неминуче зайдуть у місце, де буде нестерпно.
Уявіть собі людину, яка вчепилась у вас мертвою хваткою і не відпускає. Вона уже втратила себе у злитті з вами і живе вашим життям. У якийсь момент цього стає так багато, що з’являється відчуття, що у стосунках стало душно і нема чим дихати. Потім приходить роздратування. А потім і огида.

Ви втомлюєтеся від нав’язливої ​​турботи, контролю та необхідності постійно доводити, що все добре і ви, як і раніше, любите цю людину. Залежні дуже егоїстичний і ваші бажання тут точно до уваги не братимуться.

Вам хочеться скинути партнера, як баласт, як набридливу п’явку, але не тут було! Чим більше ви намагаєтеся дистанціюватися, тим міцніше стискаються лещата. Залежний гостріше починає відчувати свій дефіцит у коханні та турботі, але ніяк не може вгамувати свій внутрішній голод. Що в результаті породжує сильний гнів і розпач і може перерости у ненависть. І це буде спрямовано об’єкт залежності, тобто на вас. Конфлікти та образи на цьому ґрунті неминучі.

А ви, крім іншого, відчуватимете неймовірний тягар від відповідальності, яку на вас поклали. Адже щастя вашого партнера залежить від вас. Так само як і нещастя. В результаті відносини стають болісними для обох, але з них важко вийти. До залежного з’являється жалість, а ви змушуєте себе потерпіти ще трохи. А потім ще. І ще.

А іноді такий партнер вдається до шантажу та погроз, обіцяє зробити щось із собою у разі розриву стосунків. Це пастка, в яку легко догодити: не хочеться бути причиною цієї ситуації, та й провину теж не хочеться відчувати.

Сильні почуття не є показником любові. Кохання привносить у стосунки тепло, натхнення, близькість, радість. А залежність — конфлікти, напруженість, злиття та нескінченні страждання.