Цікаве

Якщо вас кинули в скрутну хвилину – іноді це на краще!

Іноді нас кидають у скрутну хвилину – коли ми потребуємо підтримки найбільше на світі. Буває, взагалі одна людина залишається, і ніхто не поспішає на допомогу. Думаєте, загине така людина? Навряд чи. Включиться ресурс, інстинкт самозбереження, людина все зробить, щоб вижити.

Підписуйся на нашу сторінку у Фейсбуці!

Один лікар мені розповідав, що, як не дивно, швидше видужували ті, про кого мало дбали. Яким не носили апельсини і ананаси. І не подавали в ліжко їжу. Людина сама вставала і пленталася в їдальню. Або хоча б на ліжку сідала і ложку брала в руки – їсти щось треба. І треба якомога швидше одужати – хворіти ніколи… Треба швидше почати працювати. Тому як утримувати цю людину теж нікому. Це вона всіх утримує, і вдома її діти малолітні чекають. Або старий батько. Або котик…

І ось такі пацієнти швидко йшли на поправку, хоча їм мало уваги приділяли. За них ніхто не платив і подарунків не дарував, як це не сумно. Але вони швидше одужували, ніж багатії, яких оточували увагою і турботою. І носили квіти, повітряні кулі, телевізори, теплі пледи, тістечка і всяке таке. І за якими доглядали доглядальниці…

І під час страйків лікарів, коли вони відбувалися в деяких країнах, смертність знижувалася. Це дуже дивно, але це так. Майже ніхто за цей час не помер і не захворів серйозно; люди знали, що допомогти їм нікому. І організм включав додаткові ресурси. Відбувався «самопорятунок».

Дивно людина влаштована, загадково. Поки погана ситуація приносить прибуток у вигляді уваги і турботи, хвороба може тривати і навіть посилюватися. А коли сподіватися немає на кого – людина встає на тремтячі ніжки і йде за супом. Або в туалет. А потім крокує за поріг лікарні або поганої ситуації, на слабких ніжках, ще сама слабка і бліда. Так що нічого страшного, якщо кинули. Або якщо немає кому допомогти. У нас багато ресурсів, які включаються в ситуації виживання: хвороби, нещастя, серйозної проблеми. Немає на кого покластися – що ж поробиш. На себе треба покластися. На ангела-хранителя. І потихеньку вставати, як Робінзон Крузо, який на безлюдному острові захворів. І вилікувався. І взагалі – впорався.

А ті, хто кинув – вони потім повернуться, так зазвичай буває. Коли ми знову станемо здоровими і успішними. А ми, – ми краще повернемося до тих, хто нас щиро любить і без нас плакав і переживав. І чекав нас. І за нас молився або просто тихенько скиглив у двері – чекав. Іноді одному простіше вижити. І трохи переоцінити цінності. Інвентаризацію провести…

Ганна Кір’янова